На телеканале UBC 25 марта вышел первый выпуск информационно-аналитической программы «PRO Маркетинг». Автор и ведущий проекта - вице-президент PR-Лиги Украины, директор PR-агентства Ukraine Leading Media Сергей Лихоманенко рассказал MMR, насколько это сильный инструмент self-promo и как авторы собираются привлекать аудиторию и рекламодателей для создания программы.

Сергей, почему Вы решили запустить эту программу именно сейчас?

Этот проект я лично обсуждал с генеральным директором телеканала Александром Соломахой и редактором программы «Компании и рынки» Татьяной Блиновой. Немного странно, что на трех нишевых деловых каналах не было до сих пор полноценной передачи о рекламно-маркетинговых коммуникациях. Собственно, мы и решили восполнить этот досадный пробел. Я думаю, что из всех компетенций в бизнесе, маркетинг, реклама и PR занимают не самое последнее место и заслуживают автономного телепроекта.

Проводился ли опрос представителей ЦА, фокус-группы?

Нельзя сказать, что проводился полноценный опрос. В первую очередь - это коллеги, друзья, знакомые рекламисты, пиарщики, маркетологи. В любом случае я уверен, что проект будет дополняться, развиваться и т.п. Видеоформат очень удобен и нагляден. А основной ЦА передачи мы видим не только профессиональную среду, но и менеджмент компаний, которым зачастую необходимо популярно «разжевывать» маркетинговую кухню.

На основании каких выводов и наблюдений Вы решили, что продукт будет востребован?

Уже сейчас после выхода «пилота» у нас остается много видеоматериала. Интересного видеоматериала. Эфир не позволяет втиснуть все в отведенную 20-минутку. А тем и предложений от коллег уже  на передач 10 вперед... Поэтому все, что не пошло в эфир, будет выкладываться на сайте promarketing.tv, который сейчас в разработке.

Как представители UBC отнеслись к идее, долго ли шли переговоры? Ведь вы не неоспоримые лидеры рынка, инициирование проектов которыми воспринимается закономерно.

Как я уже отметил, для переговоров понадобилась одна презентация и 15-минутная встреча. По поводу «неоспоримости» скажу так: 7 лет на должности главного редактора журнала, 3 года в деловой прессе и 8 лет существования моего PR-агентства позволяют в некоторой степени готовить корректный продукт - как с точки зрения  СМИ, так и с точки зрения профессионального сообщества. Основной специализацией PR-агентства Ukraine Leading Media является именно создание нишевых медийных продуктов.

Какие ресурсы тратит агентство на поддержку программы - кадровые, финансовые?

Сейчас, в первую очередь - временные, кадровые, и как следствие - финансовые. В структуре агентства для подготовки передачи задействовано 3 человека (включая меня самого).

Для агентства это отличный повод для self-promo. Какого бизнес-эффекта ожидаете от запуска программы для Ukraine Leading Media?

Как сказал кто-то из великих, «если вы большой слон, это не значит, что вы профессор зоологии». Ведущие спортивных программ - не мастера спорта, а у дикторов музыкальных программ может отсутствовать слух. Конечно, мы понимаем, что для нашей команды - это косвенный канал коммуникации с потенциальными клиентами и возможность для того, чтобы быть не просто фигурантами рынка, а некими его арбитрами. С другой стороны, это и ответственность - соблюсти корректность, объективность. Сейчас в эфире передачи вы не найдете ни одного упоминания о нашем агентстве или его практике. Если это и будет, то с участием не менее 2-3 различных мнений из конкурентной среды. Только тогда можно говорить о медиапродукте, а не самолюбовании перед камерами.   

Кто будет выступать в роли экспертов для интервью на актуальную тему выпуска?

В первую очередь - профессионалы. Всеобщая цель - актуализация важных тем для рынка и обмен опытом, насколько это позволяет телеформат. По моему опыту, большинство директоров считают себя главными маркетологами и пиарщиками своей компании. Это не всегда правильно. Мы же не рассказываем хирургу, в каком месте надо делать надрез... )) Маркетинг - это огромная сфера знаний, навыков, практик, и герои наших передач своей компетенцией должны утверждать, что это такая же авторитетная сфера знаний, требующая опыта, как и финансы, бухгалтерия и т.п.

Будет ли предусмотрено платное участие компаний и/или пиар-агентств в выпусках?

Знаете, как пиар-специалисту мне всегда очень грустно, когда я вижу «махровую джинсу», - это убого смотрится и зачастую малоэффективно. Если такие сюжеты и появятся в рамках «PRO Маркетинга», я первым буду требовать отметки «на правах рекламы». Сделать захватывающий сюжет, который будет интересен как аудитории, так и заказчику - вот что отличает PR-искусство от «джинсового ремесленничества»... За настоящее искусство не грех брать деньги.  

Какие формы сотрудничества Вы предлагаете рекламодателям?

Рекламных проявлений немало. Обычный набор, свойственный подобным проектам: логотипы, упоминания, сюжеты, комментарии и т.п.

Какова стоимость каждого вида взаимодействия?

От 3000 грн. до 45 000 грн., в зависимости от пакета и рекламного проявления. Есть прайс.

Кто основные рекламодатели этой программы?

Сейчас партнер программы - группа компаний EasyPay. Хотя количество партнеров надеемся увеличить, в том числе развивать медиапартнерство. Есть много брендов, которым всегда было интересно поддерживать инициативы в этой сфере. Мы ведем с ними переговоры.

http://mmr.net.ua/

Існують бренди, які не втрачають своєї свіжості та актуальності протягом століття. Філософія, закладена в бренді «Т.М.М.», залишатиметься слушною і через 150-200 років – переконаний генеральний директор компанії Микола Толмачов.

Що спонукало компанію «Т.М.М.» встати на шлях відкритості, проводити активну роботу зі ЗМІ та громадськістю?

Є одне просте правило практики ведення будь-якого бізнесу. Якщо компанії є що сказати, то вона має заздалегідь піклуватися про те, щоб її почули. Коли ти виходиш на комунікацію з громадськістю з певним посиланням, це допомагає тобі самому оцінити бачення та розуміння тієї чи іншої проблеми. Компанія «Т.М.М.» є фундатором відродження будівельного ринку України. Вона була заснована в 1992 році. Ми починали свою діяльність в буремні часи, але справжнім початком будівельного ринку слід вважати 1998 рік - коли він почав оживлятися. В усіх своїх повідомленнях ми доносили особливість наших пропозицій на ринку. З самого початку ми були унікальні тим, що пропонували житло, повністю готове до того, щоб в ньому жити. Коли ми вийшли з цим продуктом на ринок, це було щось унікальне, щось нове, хоча за своєю суттю було «добре забутим старим». Ми відштовхувалися від того, що житло має бути Житлом, тим, де живуть люди, і продавали апартаменти з повним внутрішнім облаштуванням, меблями, кухнями. Нас за це критикували колеги, і це зрозуміло, бо набагато простіше будувати необлаштовані квартири з голими бетонними стінами. Не підтримали нас, на жаль, і ЗМІ. Ця боротьба триває і досі, й навряд чи вона так скоро закінчиться. Ми впевнені, що будувати готове житло - це більш правильно й доцільно, ніж продавати будівельні напівфабрикати.Свою публічну діяльність ми почали в 1994 році, коли в умовах повної недовіри до ринку, до всього, що пов’язано з грошима, ми почали продавати квартири з облаштуванням і меблями. При цьому, оскільки ми ще тільки починали, в клієнтів не було впевненості, чи справді буде побудоване житло, чи будуть здійснені всі зобов’язання, які бере на себе компанія, в тому числі й щодо облаштування квартир. Довіра ринку до компанії – це головний наш нематеріальний актив, який нам доводилося накопичувати багато років і тепер він приносить видиму користь.Попри те що ми багато ресурсів витрачаємо на образ компанії, на зовнішні комунікації, ми завжди намагалися уникнути ситуації, коли замість цукерки продається обгортка. За рекламою та добре відомим ім’ям мають стояти ще й конкретні речі, досягнення компанії, результат її роботи, які можна побачити, помацати.

Яким чином в громадськості, і в інвесторів зокрема, формується довіра до девелопера? Як в цьому допомагають інструменти маркетингової комунікації?

Для девелопера і будівельної компанії важливо мати портфель власних проектів, більша частина яких повинна бути вже завершена. Сьогодні ми спостерігаємо на ринку два типи компанії – одні вже побудували 10-20 проектів, інші ж «будують» сотні проектів, але при цьому всі вони перебувають на початковому етапі реалізації або ж взагалі є лише обіцянками. Як на мене, то об’єкти, які збудовані, мають важити більше, ніж ті, що ще плануються. Як мінімум ми маємо застосовувати подвійний коефіцієнт, оцінюючи збудовані та незавершені проекти. При цьому, очевидно, збудовані проекти оцінюються вище.

Чи лишається елітне житло головним продуктом компанії «Т.М.М.»? Що взагалі слід називати елітним житлом?

Це питання дискусійне. Якщо керуватися здоровим глуздом, то очевидно, що все житло, яке сьогодні здається, є якоюсь мірою елітним. Якщо ж казати про підготовку квартири до життя в ній, то це жодним чином не стосується класу житла. Це неправильно вважати, що якщо квартира повністю облаштована, то вона автоматично переходить в преміум чи елітний сегмент. Облаштування, меблі - це також може бути адаптовано під різні класи.Рано чи пізно ми прийдемо до того, що доведеться прийняти певні законодавчі норми, якими буде затверджено, що кінцевий продукт, який пропонують клієнтам будівельники, має бути повністю готовий. Ми всі маємо законодавчим шляхом боротися з напівфабрикатами. В іншому разі важко відстежити персональну відповідальність за якість кінцевого житла, що в першу чергу шкодить мешканцям будинку. Ідеться не тільки про внутрішнє облаштування, але й про всю інфраструктуру, що робить проживання зручним та позбавляє людей зайвих турбот. Клас житла визначається якістю та відповідним рівнем. В той же час є стандарти та норми, в компанії «Т.М.М.» саме до них відноситься облаштування житла. Сьогодні на ринку 98% житла здається необлаштованим. Ми перші, хто почав створювати окремі ЖКК під наші комплекси, дбаючи про максимальний рівень готовності інфраструктури будинку. Всі об'єкти, які ми здали, ми супроводжуємо в експлуатації. Це дозволяє нам після здачі об’єктів оперативно збирати інформацію про думки клієнтів, ïхні бажання, вимоги, рівень задоволеності житлом та його інфраструктурою. Ми беремо на себе весь життєвий цикл об’єкту, це закладено в філософії компанії. Деякі будинки ми експлуатуємо вже більше 10 років. Це теж спосіб нести відповідальність перед людьми за ту нерухомість, яку ми їм продали.

Хто компенсує витрати, пов’язані з тими послугами, які ви відзначили, в тому числі й у випадку з приватними ЖКК?

Для нас надання всього комплексу послуг, пов’язаних із житлом, є певною інвестицією в майбутнє. Так, можна жити сьогоднішнім днем – нашвидкуруч побудувати будинок і напівсирим здати його покупцеві, але це не наш шлях. За весь час існування компанії в нас не було нерозподіленого прибутку, всі отримані нами кошти реінвестуються, вкладаються в нові проекти. Це довгий шлях, але, на жаль, наші колеги з інших компаній не хочуть ним іти, хоча він направлений на благо клієнтів.

Компанія має досить велику, як на український ринок, історію, впродовж якої, напевно, вам не раз доводилося мінятися. Що сьогодні являє собою «Т.М.М.»?

Вже понад десять років ми послідовно дотримуємося філософії надання клієнтові повністю готового житла. І за цей час ми вже можемо бачити першу віддачу такої філософії, яка передусім виражена в довірі клієнтів. Окрім того, нас виділяє те, що ,з кожним роком збільшуючи обсяги та темпи будівництва, ми не ідемо на компроміс із якістю житла.

Якщо казати про стратегію орієнтування на готове житло, чи очікуєте Ви, що за вами підуть інші Ваші колеги, по суті, Ваші конкуренти?

Є багато країн, в яких компанії законом зобов’язані здавати житло лише з повним облаштуванням, а в інших країнах введено такі експлуатаційні норми та штрафи, що мешканцю самому не вигідно щось облаштовувати чи переоблаштовувати в квартирі. Тож ми чекаємо, що і наш ринок доросте до розуміння необхідності та обов’язковості здачі готового житла. Інша справа, що ті об’єкти, які будівельники декларують і позиціонують як готове житло, не є такими і не відповідають загальноприйнятим міжнародним нормам. Це поодинокі випадки, коли компанія будує один-два будинки і щезає з ринку. Натомість ми намагаємося ввести стандарт, який був прийнятий всім ринком, а не був виключно внутрішньою нормою компанії.

Сьогодні ми скрізь бачимо багато реклами бренду «Т.М.М.» та окремих об’єктів. Яка мета такого інтенсивного рекламування?

Ми виходимо з самої логіки купівлі житла. Спочатку об’єкт потрапляє людині на очі на якійсь рекламі. З часом людина доходить до рішення купити житло, починає цікавитися цим питанням і звертається до спеціалізованої преси. Там вона теж бачить нашу рекламу. Далі вона починає більш активніше цікавитися питанням, хоче побачити вже готові об’єкти, відчути їх, так би мовити, на дотик. І ось тут нам вже немає рівних, оскільки нам справді є що показати «вживу», а не лише на рекламі.Нам вдалося створити бренд і ми його не будемо міняти. Орієнтиром для нас є компанії з віковими іменами. Скажімо, «Денерал Електорік» жодного разу не проводила ребрендингу, бо їм це не потрібно. Філософія компанії, що закладена в самий бренд, дозволить нам зберігати його сучасність та актуальність дуже довго. Та ідея, що лежить в основі бренда «Т.М.М.», не вичерпає себе ще як мінімум 150-200 років.

Якщо говорити, скажімо, про автомобілі, з яким автомобільним брендом ви порівняли б «Т.М.М.»?

Це гарне питання. Ми хочемо робити «мерседеси», але більш масово. Напевно, найближчий до нас за духом «лексус». Ми не хочемо робити «ферарі», оскільки це надто малий сегмент ринку. Ми орієнтуємося на масове будівництво, але найвищого ґатунку, найвищої якості.

Які завдання перед собою бачить міністерство на шляху розвитку будівельної галузі?

Протягом останніх кількох років будівельний ринок демонструє непогані темпи зростання. Якщо порівнювати з тим, що було десять років тому, то динаміку можна оцінити тільки позитивно. Втім, якщо порівнювати з тими завданнями, які стоять перед державою, актуальний стан галузі не може нас задовольняти. Ми мусимо орієнтуватися не на минуле, а на майбутнє. Розуміючи загальні державні цілі ми мусимо ставити перед галуззю завдання, які забезпечать не тільки її динамічний, але й якісний розвиток. У держави є низка стратегічних завдань. Зокрема, підготовка до Євро-2012, програми з реконструкції застарілого житлового фонду, будівництво доступного житла в Україні. Ми вирішили по-перше, максимально спростити механізм реєстрації будівельних підприємств, що вже зроблено. По-друге, ми спрошуємо механізм отримання ліцензій, але зробимо більш жорсткими вимоги до підприємств. Це дозволить нам забезпечити прихід в Україну західних будівельних компаній, а також прискорить появу нових вітчизняних будівельних підприємств. Оскільки, не тільки реєстрація підприємства, але й отримання ліцензій є необхідною для його роботи на ринку. Наступна проблема, яку ми намагаємося вирішити – це навчання нових кадрів. Якщо відстежити динаміку появи нових підприємств, то ми бачимо, що їхня кількість збільшується. Натомість, якщо порівняти з цими даними іншу цифру – кількість фахівців, які працюють у галузі, ми бачимо, що вона залишається сталою. Іде подрібнення підприємств, відтак на ринку переважають дрібні та середні підприємства.

Чи це погано?

Якщо підприємства не мають жорсткої зовнішньої конкуренції, то це не погано. Наразі, ми вступаємо до СОТ, на ринок вийдуть потужні будівельні компанії з Заходу, їм зможуть протистояти тільки потужні вітчизняні компанії. Дрібні та середні підприємства не встоять в цій конкуренції. Для нас важливо створити умови для появи великих вітчизняних будівельних компаній які б працювали поруч із дрібними та середніми. Одна із важливих проблем, що стоїть на нашому шляху – це підготовка будівельних кадрів. Було б несправедливо казати, що система підготовки кадрів у галузі цілком зруйнована. Втім, цій системі було завдано величезної шкоди, вона функціонує не належним чином. Зараз спільно з міністерством науки та освіти ми з одного боку, і будівельними асоціаціями з іншого, намагаємося створити нову модель підготовки кадрів, яка б враховувала вітчизняні традиції, наші можливості, та актуальні потреби ринку. Після кадрів, наступною за важливістю проблемою є забезпечення будівельних підприємств обладнанням, будівельними механізмами. Нажаль, наша промисловість не може запропонувати ринкові достатню кількість і якість будівельних механізмів. Те саме можна сказати і про будівельні матеріали – значна їхня частина завозиться з-за кодону. Особливо це стосується тепло- і енергозберігаючих матеріалів. Для держави важливо забезпечити їхнє виготовлення в нашій країні. Коли ми кажемо про соціальне, доступне житло, одразу ж постає необхідність, щоб компанії використовували вітчизняні будівельні матеріали. Якщо іти за порядком, яким компанія виходить на ринок і починає роботу, то наступна проблема, яку вона має вирішити – це земля, замовлення проекту. Чинна погоджувальна система дісталася нам ще з радянських часів, і якщо сьогодні наші будівельники не нарікають на неї надміру, то це лише тому, що значна частина будівельників, керівників підприємств, працювала в ті часи й має великий досвід взаємодії з системою. В ринкових умовах вона породжує корупцію й різного роду зловживання. Ми не стали вдосконалювати її, натомість, запропонували цілком нову погоджувальну систему. Проект відповідного закону вже розроблено й подано до Верховної Ради. На етапі підготовки містобудівельної документації, одразу визначається генеральний план, поквартальний план забудови, в яких визначається функція кожної ділянки, яка може бути забудована. На цьому ж етапі визначаються всі містобудівні обмеження. Перелік цих ділянок формується місцевою радою і виставляється на продаж на аукціоні. Завдяки заходам, запропонованим нами, для будівельних компаній суттєво спрощуються низка процедур, пов’язаних з початком будівництва. Купуючи землю, чи беручи її в оренду, компанія обирає одну з дозволених функцій ділянки і лише повідомляє відповідні органи про обрану функцію ділянки. Вже на етапі аукціону компанія знає про містобудівні обмеження накладені на ділянку, де розташовані підключення до інфраструктури, комунікацій. Відтак, далі вже на проектанта переходить відповідальність за те, щоб проект відповідав будівельним нормам. Кількість погоджень різного роду мінімізована. Ми не можемо змушувати проектанта бігати по сотнях організацій, щоб погодити всі необхідні речі. Проектант заздалегідь повинен знати всі вимоги до проекту і враховувати їх під час підготовки проекту. Якщо ж він не зробив цього, то це вже напряму свідчить про його низький професіоналізм, відтак він може бути позбавлений своєї ліцензії. З іншого боку, компанія-замовник може виставити йому претензії щодо компенсації збитків, що сталися через подібні прорахунки. Ми намагаємося побудувати систему, яка була невразлива для корупції, і яка б створювала умови для професіоналізму і для чесної роботи, умови в яких якщо ти не відповідаєш вимогам чесності й професіоналізму то ринок сам тебе виштовхує, й ти як мінімум декілька років не маєш шансу на нього повернутися. На етапі, коли завершено проектування і розпочинається будівництво, нагляд за будівництвом здійснює Держархбудінспекція і несе консолідовану відповідальність за прийому проекту, тоді як до цього часу цим займається низка розрізнених організацій. Інспектор особисто несе відповідальність за свої рішення, як економічну, так і кримінальну. З приводу цілої низки питань нами було скасовано практику колективних рішень. Місцеві ради мають вплив на забудову тільки коли приймають містобудівельну документацію і коли формує перелік ділянок, які виставляються на аукціон. Це дозволить нам знищити корупцію в сфері розподілу земельних ділянок. Перелік ділянок, які затверджує рада виставляються на аукціон наступного, з моменту затвердження, року, що пов’язано з формуванням бюджетів, плануванням фінансових надходжень. За функції нагляду і погодження несе відповідальність головний архітектор.

Ви назвали низку значних прогресивних змін, які очікують галузь. Але відомо, що й ваші попередники казали про необхідність спрощення офіційних процедур, пов’язаних з веденням будівництва. Чи вистачить Вам наснаги реалізувати ці позитивні задуми, і довести справу до кінця?

У Верховній Раді розглядається проект закону, який розробляли я, Юрій Сербін, низка інших авторів. Закон було подано на розгляд ще у Раді попереднього скликання. Значна частина змін, про які я щойно згадував, ми намагалися внести ще в той закон. Тоді нам не вдалося закласти в законопроект всі ініціативи, це було пов’язано і з позицію тодішнього міністерства. Відомо, що прийняття будь-якого закону це завжди компроміс між декількома учасниками процесу. Усі наші ініціативи повністю підтримала прем’єр-міністр, їй можна подякувати за її стійку позицію. Юлія Володимирівна жорстко вимагає конкретних заходів направлених на реформування адміністративного регулювання галузі. Ці вимоги, як відомо, стосуються лише діяльності державних службовців, але не діяльності Верховної Ради. Ми можемо сподіватися на професіоналізм народних депутатів, на те, що вони розуміють стратегічне значення будівництва. Будь-який тривалий інвестиційний проект розпочинається з будівництва. Відтак, неможна говорити про притік інвестицій, економічний, соціальний розвиток країни без активного розвитку будівництва. Я впевнений, що ми отримаємо необхідний закон. Ми йдемо двома шляхами, які мають забезпечити необхідні законодавчі зміни. В першу чергу, це окремий закон, який підготувало наше міністерство і подало на розгляд до Верховної Ради. По-друге, це активна робота з народними депутатами – ми намагаємося переконувати їх вносити необхідні поправки до закону Куйбіди, Сербіна та ін. Ці закони є лише частиною нашої роботи, інша частина направлена на державну дерегуляцію галузі. Ми переглянемо усю діючу нормативну базу. Зокрема, нами готується проект наказу міністра, яким визначаються підрозділи, які будуть зобов’язані виконати цю роботу в найкоротший термін. Є три групи нормативів. Перша, ті, які виправдані, й вони мають існувати. Далі, це нормативи, які заважають розвиткові галузі, й вони мають бути скасовані. І третя група нормативів – це ті, які потребують дискусії. Відповідно, розглядаючи їх, ми запросимо будівельні асоціації, інші організації, які представляють всіх учасників ринку. Якщо в процесі державної дерегуляцію ринку візьмуть участь фахівці усіх рівнів, ми здійснимо цю роботу набагато швидше і якісніше.

Як міністерство ставиться до можливості саморегуляції ринку, коли деякі повноваження, що належать численним державним органам, делегуються громадським об’єднанням.

Ми маємо давні традиції подібного самоврядування. Можна загадати класичний приклад – Середні віки. Будівельні цехи працювали в тому числі й у Києві. Існували цехові майстри, і «партачі», рівень кваліфікації яких не дозволяв їм входити до цеху. Цехові майстри отримували більшу платню, мали певні привілеї й самі дбали про якість своєї продукції, своїх робіт. При цьому зниження якості робіт майстра була підставою для його виключення з цеху. Він ставав «партачем», що відображалося на рівні його прибутку.Для мене цілком зрозумілою є необхідність подібних механізмів саморегулювання. Я готовий підтримати відповідні ініціативи. Втім, не завжди подібна саморегуляція потребує законодавчого унормування. Є певні формальні механізми, але поруч із ними працюють і інші способи регуляції. Закони мають стосуватися тих аспектів самоврядування галузі, в яких державою їм надаються певні повноваження. Зараз я не беруся казати, як саме в нас має законодавчо забезпечуватися саморегуляція? Щоб відповісти на це питання потрібні дослідження, публічні обговорення, круглі столи. Що стосується моєї особистої позиції з приводу функцій міністерства, то воно не повинно управляти конкретними підприємствами, тобто бути безпосереднім учасником ринка. Також міністерство не може бути «великим розподільником». Головне завдання міністерства – створювати й реалізовувати державну політику в галузі.

Як ви можете оцінити роль громадських організацій в реформуванні галузі?

Самоврядні організації, об’єднавши в собі всіх учасників ринку, мають активно лобіювати інтереси галузі в законодавчому органі. Одне підприємство не може підготувати свої пропозиції для законодавця, чи міністерства, скажімо, щодо регулюючого рішення. Об’єднавшись, підприємства, в тому числі завдяки фаховій допомозі кваліфікованих юристів, експертів різних сфер, можуть налагодити конструктивний діалог бізнесу та влади. Коли підприємства розрізнені, не об’єднані в асоціації, тоді такий діалог суттєво ускладнюється. Я є прибічником не тільки налагодження такого діалогу самоврядних організацій і державних органів, але й готовий активно йому сприяти. Сьогодні міністерство найтісніше працює з Українською будівельною асоціацією та Будівельною палатою України. Найбільш плідна взаємодія в нас все ж з УБА, що зумовлено більшою активністю та ініціативністю Асоціації. В цьому немає особисто моєї заслуги, така співпраця була налагоджена ще до мого приходу, можливо, тому, що там є така особистість як Лев Ревазович Парцхаладзе. Це людина, яка має величезний потенціал енергії, не бажає замикатися лише в колі вузьких бізнесових інтересів і об’єднує всіх учасників ринку, щоб вони були долучені до прийняття рішень, які нормують їхню діяльність. Це дуже правильний підхід. Останнім прикладом плідної співпраці з Українською будівельною Асоціацією є будівельна виставка в Каннах. Особисто Леву Ревазовичу хочу подякувати за те, що переконав міністерство взяти участь у MIPIM. З Будівельною палатою України ми обговорювали питання будівництва доступного житла. Така співпраця корисна для кожної з сторін. Як на мене, було б добре, якби всі об’єднання будівельної галузі злилися в одну потужну асоціацію. Я не закликаю до руйнації існуючих структур. Але очевидно, що в такого потужного об’єднання буде на порядок вищий ресурс лобіювання інтересів галузі.

Ви згадали про будівництво доступного житла. Зараз ця тема жваво обговорюється в усіх колах суспільства. Яке ваше особисте розуміння «доступності» житла?

Держава повинна бути чесною в стосунках зі своїми громадянами, довіряти і говорити їм правду. Якщо держава в певних нормативних актах декларує, що кожний громадянин має право на безплатне житло, то це ніколи не буде виконано. Коли громадянин розуміє, що держава його таким чином дурить, він починає відплачувати їй недовірою. Ті завдання, які в нас сьогодні стоять перед нашим суспільством і державою ми можемо успішно виконати тільки завдяки співпраці, а будь-яка співпраця базується на довірі. Держава має прямо сказати, кому вона буде допомагати отримати житло. Очевидно, що така допомога має стосуватися соціально-незахищених сімей. Навіть давнину, громади в селах допомагали таким сім’ям із житлом.

Кому держава має надавати доступне житло?

Критерій для участі в програмі доступного житла має бути один – сукупний дохід сім’ї. Я проти вікових, професійних чи будь-яких інших обмежень чи переваг. Якщо родина живе на межі бідності, то держава має надати їй соціальне житло безплатно. Це житло, яке не може бути приватизовано, має мінімальні санітарно-гігієнічні характеристики, але може бути надано будь-якій родині, що в має в ньому потребу і не може собі дозволити оплатити його. Це є соціальне житло в повному значенні слова. До наступної субсидіарної групи входять ті родини, які можуть відклади мінімальну частину прибутку для сплати вартості житла. Третя група, ті хто має достатній дохід, щоб забезпечити себе житлом, не отримує допомоги від держави. Рівень доходів буде спеціально розраховуватися нашими економістами на основі об’єктивних даних. Загалом, ми розглядаємо чотири градації рівнів прибутку, відповідно до яких визначається ступінь допомоги держави при отриманні доступного житла. Реалізація цієї програми почнеться вже цього року.

Как так случилось, что вы выбрали такую специальность, что повлияло - родители или собственные убеждения?

Нет, Стать юристом я захотел тогда, когда служил «срочником» в армии, тогда скрываясь от зарядки мне в руки попала газета с приказом министра обороны о досрочном увольнении в запас Солдатов срочной службы и о наборе новых солдат. Я обратил внимание, что это установлено неким государственным актом, приказом Министра обороны. Там были расставлены пункты о том, что нужно сделать для этого и тогда я понял всю важность этого процесса для меня. И тогда я понял, что те кто являются юристами – это те люди кто всегда могут действовать в рамках определенных правил, бюрократических механизмов и что все в стране регулируется правом, основами права.

Вот наверно с тех пор слово досрочно, преследовало Вас и даже сейчас это наиболее актуально. Многие считают Вас главным идеологом досрочных выборов, в том смысле, что Вы нашли правовые основания и механизм для осуществления перевыборов мера. И вы именно тот, кто организовал перевыборы в Верховную Раду. И теперь подсказал Премьер-министру как это можно сделать теперь. Это так?

Нет это не так. Я думаю на нужно недооценивать премьер-министра. Она на удивление и сама очень тонко разбирается во всех юридических тонкостях, экономических и политических процессах. По этому я бы хотел заметить, что практически никто из юристов не верил, что ей удастся провести досрочные выборы притом, что мы как оппозиция практически не имели в стране ни какого влияния. Власть контролировала все – парламентскую коалицию, правительство, генеральную прокуратуру, центральную избирательную комиссию и конституционный суд. Поэтому никто не верил, но Юля все сделала.

Но все-таки вернемся к армейским временам, когда вас демобилизовали досрочно.

Почему досрочно, я дослужил. Это просто был приказ о демобилизации и наборе новых, министра обороны. Я просто его прочитал и понял, что нужно становится юристом.

На сколько я понял это Луганск?

Служил в Белой Церкви, жил в Луганске. И потом поступил в Восточно-Украинский университет.

В начале не было неуверенности в том правильно ли вы движетесь, в том ли направлении?

Я пошел учится на заочное отделение и с первого курса работал помощником Главы Луганской коллегии адвокатов. Я адвокатскую работу понял с первого курса университета.

Какой год?

93.

Сейчас отличается процесс адвокатский от того, что было в 93?

Конечно да, тогда не было такого уровня коррупции в правоохранительной системе и поэтому роль адвоката была очень существенна и фундаментальна, тогда именно от его юридической позиции зависела дальнейшая судебная перспектива, а сейчас комерционализация в правоохранительной системе нивелировало уровень адвоката до уровня посредника во взяточности и по этому сейчас все не так. А с другой стороны в те времена он должен был владеть 5-ю, 6-ю законодательными актами, несколькими кодексами и законами, потому, что правовые отношения они были сложены 10-ми лет уже и ничего не нужно было менять. И те кто сейчас приходят в эту сферу они сталкиваются с массой новых изменений – в хозяйственных отношениях, бизнес среды, ментальности, на это влияет совершенно другое – финансирование правовой работы, поэтому сегодня адвокаты более интеллектуальны.

Говорят многие бизнесмены, что законы сейчас не работают, а работали они тогда?

Вы знаете тогда они работали и они начинают работать и сейчас. Но они сейчас не работают потому что у высшей власти нет уважения к закону. Вот сегодня, например, восстановили судью Конституционного суда Станик. Можно по-разному относится к ее политической приверженности, но раз суд установил, что не законно уволили, это обозначает, что кто-то должен за это ответить. Я считаю, что обязательно найдутся люди, которые проанализируют, кто подставил Президента Украины, кто визировал ему проект указа и те кто это делали, думаю, будут привлечены к ответственности. А на самом деле я хочу сказать если неисполнение законов идет от высших эшелонов власти, то закон исполнять не будут люди.

Расскажите переломном моменте, когда вам пришлось покинуть практику и уйти в политику?

Я уходил не в политику, я в некий законотворческий процесс. Уже до этого я имел опыт работы чиновником в Госкомиссии по ценным бумагам я был одним из руководителей и с законодательной работой столкнулся тогда, поэтому я чувствую в себе силы и способность работать над законами, а не занятием политикой. Я бы себя позиционировал не как политика, а как человека занимающегося своей работой – мне это нравится больше, я не люблю пустых лозунгов и слов. Каждый политик должен показать всем, то, что он сделал и умеет делать, кроме походов на митинг. Я считаю что я доволен свое работой и то, чем я занимаюсь.

К вам мигрируют много клише, иногда, относительно рейдерства прошлого, связей с Медведчуком – возможно это используется вашими оппонентами. И Вы как юрист отстаивали свои права в суде, относительно «Наклепу»?

Я хочу вам сказать следующее: для того чтобы кого-то обвинять нужно привести доказательства. Второе, для того, что бы обвинять с связями с кем-то, нужно доказать, что этот кто-то является человеком, который в чем-то обвинен и является преступником, По-этому я буду общаться с теми с кем считаю нужным. Третье, как народный депутат я ни разу не подавал исков протии депутатов и СМИ, я не подаю в суд потому, что если ты избрал политическую профессию, то ты должен быть готов к грязи, общество само во всем разберется. А журналист должен приукрашивать события, он должен раскопать сенсацию и подать ее на оценку обществу.

Нам удавалось пообщаться с другими депутатами, которые пришли в политику с бизнеса и являются состоявшимися и возрастными людьми и сейчас выполняют социальный долг перед обществом. Вы достаточно молоды и давно участвуете в управлении государством, Вы себя можете назвать состоявшемся адвокатом либо политиком или это социальная ответственность или Вы пришли в политику, чтобы способствовать работе бизнесменов и своему благосостоянию?

Ну я себя не считаю состоявшемся и я много каждый день читаю и почему-то считаю что, всегда опаздываю, Я имею ввиду – вышел закон, как две недели тому назад, а я пока его не успел прочитать. Меня всегда тревожит чувство, что меня кто-то застанет врасплох, и я не буду знать что ответить. И это для меня гораздо важнее чем считать себя состоявшемся человеком, нет. Я только нахожусь на ранней стадии и считаю, что недостаточно учусь.

Что будет если ваша полит сила не пройдет в парламент на выборах, будет ли для вас личным крахом?

Я не родился таким, я жил и до этого нормально, и круг общения не изменился. Для меня это не было бы крахом. А наша полит сила на собирается оставлять политику и проигрывать на выборах.

Вам не кажется, что у власти не достаточно профессиональных юристов, потому что заграницей профессия юриста на прямую обозначает попадание к власти. Вы считаете должно быть так и у нас и вообще необходимо ли нам больше юристов в политике.

Я считаю, что много не должно быть – нужно держать баланс. Очень нужны так же и экономисты, мед. Работников, представителей образования, оборону, нац. Безопасность, спорт, культуру, науку – все сферы, для того, чтобы они могли лоббировать интересы своей сферы в раде, для того чтобы переставлять приоритеты, для того, чтобы приострять внимание общества на тех или иных проблемах, а юристы бывают разные и я даже думаю что их должно быть меньше. Я бы всех юристов поделил на две категории – одни говорят как не нужно делать не предлагая способов решения – не нужные юристы. И есть те юристы, которые ищут выход, они работают даже над всеми мелочами, таких ценят больше.

Вы помните ваше первое выигранное дело?

Да помню. Это было признание незаконным действия Луганского Городского головы об отказе выдачи каких-то разрешений на раскансервацию строительного объекта. Это 93 год. То есть я с первого курса занимался юридической практикой.

Все-таки вернемся к процессу законотворчества – постоянное блокирование трибуны, рассмотрение законопроектов годами – это так должно быть? Ведь людям нужны хорошие законы.

Да, к сожалению парламент очень плохо работает и я сам не доволен работой – это не стимулирует депутатов к законотворческой деятельности. Потому что если депутат и дает закон на рассмотрение, то он точно не знает когда он попадет на рассмотрение. Я автор 20 законов за два созыва и причем часть из них была антирейдерскими и они уже действуют. Вы знаете, я с собой всегда ношу проект доклада потому, что можно в любой момент делать доклад. Я когда ввожу новый закон, то изучаю международный опыт, статистические данные, обращаюсь к обращаюсь к органам государственной власти для того, что бы получить самую актуальную информацию по проблеме, которую я изучаю. И докладывая с парламентской трибуны, я описываю ситуацию всесторонне и потом, только таким образом диверсифицируя ответственность между органами исполнительной власти, органами статистики и международным опытом, для того, чтобы показать, что эта проблематика исследована максимально глубоко и тогда я вношу закон. Чтобы он не выглядел популистским и несерьезным, а я не выгляжу не профессионально. Но такая работа парламента не стимулирует к тому, чтобы депутаты каждый день работали, и законодательная работа просто отсутствует. Сначала кто-то заблокировал и повесил шарики, потом кто-то поднял тему проблем Косово – ну нет у нас таких проблем в стране. Причем тут Косово, если нам нужно решать конкретные экономические и социальные проблемы общества.

Какие сферы права нуждаются в срочной смене, и есть актуальными? Возможно что, то с судами и этой реформой.

Конституционные, проблемы граждан с доступом к правосудию и споры между хозяйственными субъектами, проблемы коррупции, реформа судов, проблема адвокатирыванния – вся законодательная база устарела.

Чем Вы сейчас занимаетесь или планируете заниматься?

Сейчас я занемаюсь вопросами конституционного правосудия и активно работаем над проектом новой конституции, хотя я считаю, что наша конституция хорошая, просто ее нужно соблюдать. И тогда все будут ровными, права будут соблюдаться. И конечно реформа судов, потому, что даже юристы даже не разбираются в какой суд идти. Очень много судов. Еще предлагают создать уголовные суды, гражданские суды. Где-то дву-линейная система, в уголовных судах, где первой инстанции суды – это уголовные суды, а кассации нет, а есть иногда 4-ох линейная система судов, иногда бывают три – полная несуразица. Реформа должна казаться дисциплинарной ответственности судей и системы назначения – чтобы судей мог стать профессионал и даже студент с сельской местности без чей либо помощи. Все должны иметь одинаковый доступ к экзаменам.

И третья ветка власти, так или иначе зависит от законодательной власти. Все говорят об автономизации вопросов самоуправления этой ветки власти. Как можно достичь независимости и влиятельности судей?

Каждая власть пытается под себя правосудия. Аппарат президента хочет чтобы президент опять назначал на главные административные должности судей – мы против этого. Конституционный суд принял по этому поводу решение. Некоторые деятели хотят, чтобы парламент это делал. Я считаю, что это не нужно делать – судии просто унижаются перед депутатами и беру на себя самые разные обязательства. Унизительная процедура. Судии должны назначаться у себя в системе, внутри. Их внутренний орган должен стать органом самоуправления. Туда можно по квотному способу назначать из разных отраслей и часть из глав судов. И тогда он не будет зависеть ни от одного человека. Тогда система будет такой дисциплинарная служба с одной стороны и орган самоуправления с другой и отдельное финансирование. И еще им дать право законодательной инициативы, чтобы они автономно себе решали.

Решит ли это проблему корумпированости?

Да,

А какое универсальное средство от етого?

Наша ментальность даже не дает нам этого сделать. И у судей и у тех, кто туда приходит. Я думаю адвокаты против коррупции. Есть конкурентная среда и никто не будет нести взятку в суд, а будет полагаться только на свою голову.

То есть гражданам остается только одно давать взятки?

С этим нужно бороться и это проблема. Это мало повысить зарплату судьям, нужно автономии. Судья «главный» дает указания и если не выполняешь, то будешь, рассматривать не живые вести дела. Нужно автоматизировать систему распределения дел между судьями.

Ваши инициативы?

Все корпоративные споры рассматриваются только в хозяйственных судах и по месту. И изменения в уголовно-процесуальный кодекс – позволяет быстро рассматривать апелляцию. Прокуроры плачут, потому, что не могут ни кого подвесить – ни политика, ни бизнесмена и зарабатывать так деньги. Законы стоят в очереди – по невозможности захвата, обнародование решений и создание единого реестра, изменение в гражданский кодекс.

Вы были номинированы на главу ФДМ?

Я себя там не вижу. Я занемаюсь проблемами Киева. Главное чтобы родина меня не призвала в С\Г

ДОСЬЄ

Народный депутат Украины VI созыва (БЮТ)

Дата рождения: 27.10.1973 Место рождения, образование. Уроженец Луганска. В 1999 году окончил Восточноукраинский государственный университет, по профессии - юрист. Кандидат экономических наук (2002).

Карьера.

В 1993-1994 гг., после службы в армии, А.Портнов работал юрисконсультом луганского ООО "Юрлит Лтд". Затем неполные два года - юристом АП "Луганская нефтебаза".

В 1996-м возглавлял в Луганске юридическую фирму "Укринформправо".

В январе 1997-го начал работать в Киеве в Государственной комиссии по ценным бумагам и фондовому рынку (ГКЦБФР). Сперва главным специалистом отдела методологии и стандартизации учета и отчетности управления корпоративных финансов. Спустя несколько месяцев был назначен заместителем начальника контрольно-правового управления.

С сентября 1997 по декабрь 2001 гг. А.Портнов занимал руководящие посты ГКЦБФР: помощника председателя, начальника управления корпоративных финансов; помощника председателя, руководителя группы помощников и советников председателя; начальника управления корпоративных финансов.

С января 2002 по май 2003 гг. - директор столичной юридической фирмы "Портнов и партнеры", специализирующейся на услугах в сфере инвестиционного бизнеса, корпоративного управления, приватизации и рынка ценных бумаг. С именем Портнова также связывают юридическую компанию "Корпоративные технологии", одним из основных клиентов которой была группа "Приват", и учредителем которой даже была "приватовская" структура "Промрезерв". Затем снова возвращается в ГКЦБФР и до июля 2004-го работает первым заместителем исполнительного секретаря.

С июля 2004 по июль 2005 гг. - член Госкомиссии.

В 2006 году становится народным депутатом Украины V созыва от Блока Юлии Тимошенко. На досрочных парламентских выборах 2007-го повторно проходит в парламент по списку БЮТ. Вошел в Комитет ВР по вопросам правосудия. Член "тимошенковского" Всеукраинского объединения "Батьківщина". Руководитель юридического департамента БЮТ.

Взгляды и оценки.

С членством в ГКЦБФР А.Портнов покончил своеобразным демаршем - написал на имя Президента Виктора Ющенко заявление об отставке. Главной причиной назвал тот факт, что состав Комиссии не приступил к серьезной работе - не начал законотворческой деятельности по концентрации торговли ценными бумагами на организованных рынках, по обеспечению стабильного раскрытия финансовой информации и т.д. Первую серьезную известность на политической ниве А.Портнов получил еще до избрания в парламент: после "коррупционного скандала" сентября 2005-го, сопровождавшегося отставками Госсекретаря Александра Зинченко, Секретаря СНБОУ Петра Порошенко и правительства Юлии Тимошенко. Выступление А.Зинченко, заявившего о коррупции в ближайшем окружении В.Ющенко, обернулось подачей представителями президентской команды П.Порошенко, Николаем Мартыненко и Александром Третьяковым против него исков о защите чести и достоинства. А.Портнов представлял в суде интересы ответчика. Кроме того, уже через несколько дней после резонансного выступления Зинченко он как руководитель общественной организации "Инвестиционная Украина" призвал Кабмин и Генпрокуратуру срочно начать процедуру реприватизации незаконно нажитой П.Порошенко собственности. Будучи нардепом предстал перед публикой частым участником популярных телевизионных политических ток-шоу. Среди журналистов стал востребованным комментатором наиболее актуальных событий в политике и экономике. Называет себя противником недружественных поглощений в бизнесе. В интервью журналу "Профиль" высказал мнение, что "рейдерством занимаются основные борцы с рейдерством". Выступал против создания всяческих "межведомственных комиссий по борьбе с рейдерством", предлагая взамен законодательно обеспечить защиту прав акционеров. При этом, исполнительный директор "Антирейдерского союза предпринимателей Украины" Андрей Семидидько считает иначе. "Если ФГИУ по представлению БЮТ возглавит Андрей Портнов, который является после Геннадия Корбана (группа "Приват") вторым человеком по рейдерству в Украине, то ситуация - непредсказуема", - цитирует его слова "Власть и право".

В декабре 2007-го проголосовал в парламенте за отставку "оранжевого" Министра внутренних дел Юрия Луценко и даже выступал за привлечение того к уголовной ответственности (в частности, за "незаконное ведение оперативно-розыскной деятельности по отношению к народным депутатам"). Одним из поводов недовольства А.Портнова послужило заявление Луценко о том, что кто-то из депутатов-"бютовцев" причастен к резонансному убийству полковника УБОП Ерохина. В конце прошлого года политик занял 158 позицию в рейтинге "200 самых влиятельных украинцев" журнала "Фокус".

В начале января 2008-го издание "Украинская правда" со ссылкой на свои источники (в частности, на Министра транспорта и связи Иосифа Винского) сообщило о том, что Кабмин по квоте БЮТ планирует назначить А.Портнова на пост главы Фонда госимущества Украины (вместо социалистки Валентины Семенюк-Самсоненко). Одновременно из проанонсированной Программы деятельности Кабинета Министров стало известно о планах правительства реорганизовать ФГИУ в профильное министерство. Не сумев провести необходимое кадровое решение через парализованный парламент, Ю.Тимошенко, выпустившая за последнее время в адрес председателя ФГИУ целый поток обвинений в незаконных действиях, нашла альтернативный способ поставить на стратегически важный пост представителя БЮТ. 6 февраля постановлением Кабмина В.Семенюк-Самсоненко была отстранена от должности, при этом правительство инициировало в отношении нее служебное расследование. А А.Портнов был назначен первым заместителем - и.о. главы Фонда и даже успел на следующее утро провести в ФГИУ совещание на новом рабочем месте. В тот же день глава Секретариата Президента Виктор Балога заявил, что кадровые решения Кабмина относительно Фонда госимущества с юридической точки зрения выглядят сомнительно. А уже 7 февраля Президент приостановил действие постановления правительства и инициировал рассмотрение документа в Конституционном Суде, после чего А.Портнов вынужден был вернуться к работе в парламенте.

Семья. Жена политика Татьяна - частный нотариус. У супругов Портновых двое детей - сын (1993 г.р.) и дочь (1994 г.р.).

ДОВІДКА «УС»

Термін «PR-послуги» має кілька поширених визначень, об’єднують усіх їх формулювання на кшталт: «формування репутації», «вплив на громадську думку», «формування інформаційного простору», «цільові інформаційні заходи», «дослідження інформаційного статусу» та інші. Загалом під «PR-послугами» розуміють систему заходів та дій направлених на формування позитивної репутації клієнта або компанії.

Однією із характерних рис європейського бізнесу є супровід діяльності компанії Public Relation, або інакше - робота із громадською думкою. Більшість вітчизняних представників середнього та великого бізнесу уже сьогодні звертаються до спеціалістів із PR, з метою стабілізувати свої позиції на ринку, виправити ту чи іншу кризову ситуацію, скерувати громадську думку у лояльне до компанії русло.

Дійсно - український ринок PR новітнє та загалом не нове явище у вітчизняному бізнесі – з 1999 року на ринку стабільно працюють більше 50 операторів спроможних надавати послуги та консультації у галузі стратегічних зв’язків із громадськістю і не тільки.

За даними Всеукраїнської рекламної коаліції об’єм ринку PR-послуг у 2006 становив близько 15 млн. доларів США, експерти української асоціації PR (UAPR) називають цифру $50-60 млн. Що ж до реально-обґрунтованих даних, що надані респондентами дослідження видавничого дому 2Π^®: об’єм PR-ринку у 2006 році становив близько $100 млн.

В Україні на сьогоднішній момент успішно працює не менш як 15 великих фінансово-промислових груп, PR-бюджет яких складає не менше $1 млн. на рік. Звертаючись до даних Бюро маркетингових технологій, що провадило опитування топ-менеджерів 40 великих компаній працюючих на фінансовому, будівельному, автомобільному, FMCG та інших ринках, середній розмір бюджету цих компаній на PR-обслуговування становить близько $360 тис. на рік – а подібних компаній в Україні ніяк не менше сотні! Якщо зауважити, що не менше $35 – 40 млн. на PR-ринку у 2006 році становили бюджети політичних партій, що балотувалися у парламент V-скликання, то цифра у $100 млн. стає більш ніж обґрунтованою та реальною.

Динаміка об’єму ринку PR-послуг за 2001 – 2007 рік (у млн. дол. США) за даними досліджень видавничого дому 2Π^®:

Аналізуючи темпи зростання ринку та об’єми капіталу, що обертаються в середині галузі за останні шість років можемо зробити висновок, що щорічний приріст PR-ринку становить 20-25% і у найближчі роки зниження темпів приросту не очікується.

Така стрімка динаміка розвитку уже сьогодні ставить завдання перед операторами ринку та українськими законодавцями провести детальний аналіз фінансового стану PR-ринку та конкретизувати правове поле внутрішньо-ринкових відносин з метою узгодження цього бізнесу із загальноєвропейською практикою.

Як зазначає директор PR-агентства Kiev Leading Media Сергій Лихоманенко, ринок PR-послуг перебуває на стадії своєрідної структуризації. «Динаміка розвитку та темпи зростання обороту очевидні, та ми впритул наблизились до моменту коли необхідно розпочати процес спеціалізації на окремих галузях PR-послуг. Споживач сьогодні все частіше очікує високої якості, індивідуального підходу та унікальної креативної пропозиції. Кількість послуг у прайсі PR-оператора все частіше не є вирішальним фактором у виборі PR-підрядчика», - окремо відзначив пан Лихоманенко.

Питання ціноутворення на PR-ринку і досі є однім із самих невизначених та проблемних, ціна на послуги в різних операторів коливається у надзвичайно великих межах. Великі оператори (представництва іноземних компаній) переважно не надають детальної інформації щодо розцінок на свої послуги, більше того не до кінця зрозуміло за яким принципом будується таке ціноутворення. Щодо операторів середнього щаблю то ситуація більш прозора: місячну роботу в якості прес-служби (формування та опублікування прес-релізів, новин та анонсів) PR-агентства «Радник» та Key Communications оцінюють у $5 тис./міс., медіа-агентство Kiev Leading Media просить за це близько €3,5 тис./міс., а компанія «IIII Рим» та «PRP Україна» говорить про середню вартість у $6 тис./міс.

Ще однією із проблем PR-ринку є слабка методологія оцінювання діяльності PR-операторів з боку потенційних замовників PR-послуг. Оцінка результатів PR-діяльності нерідко потребує великої кількості часу, адже формування репутації надзвичайно пролонгований процес, а саме позитивна репутація є ключовим об’єктом роботи PR-спеціалістів. З іншого боку, самі PR-оператори часто обіцяють не тільки більше ніж можуть виконати, а й без можливості в подальшому довести, що досягнуті результати безпосередньо пов’язані із їх діями.

PR на сьогоднішній день поглинув велику кількість технологій та прикладних методик, кількість операторів практично досягла рівня на якому пропозиція задовольняє найвибагливіший попит, та разом із тим виникло явище хаотичності та не контрольованості процесів всередині галузі. Усі оператори вимушені шукати методики та технології самотужки – це диктує їм ринковий попит, та водночас така практика спровокувала повальну відсутність грамотності в застосуванні таких розробок – споживач все ще може зустріти велику кількість дилетантів, що прикриваються модними тенденціями та термінами, водночас будучи не в стані професійно реалізувати найпростіші PR-прийоми. Павло Гаваль, директор видавничого дому 2Π^® щодо цього висловив сподівання, що очолюваний ним видавничий дім до кінця року завершить комплексне дослідження стану PR-ринку: «Дослідження PR-технологій на предмет їх валідності специфіці ринку, грамотна класифікація послуг, предметна специфікація та прозоре висвітлення механізмів роботи – ті завдання які ставить перед собою комплексне дослідження PR-ринку. Маю сказати, що видавничій дім 2Π^® уже веде роботи у цьому напрямку і в найближчий час ми маємо надію опублікувати результати такого комплексного дослідження».

Не менш важливим є питання фахової приналежності професіоналів PR-галузі та їх освітньо-кваліфікаційного рівня, адже наразі в Україні фактично не існує а ні державної освітньо-кваліфікаційної програми PR-фахівців, а ні юридичного визначення такого фаху. Отож маємо законодавчий парадокс: соціальне явище існує та має багатомільйонний бюджет, а усталеного юридичного визначення йому фактично – немає.

Свого часу поняття PR набуло дещо вузького змісту, а саме йшлося про політичне підґрунтя даного явища, відтак у свідомості громадськості усталилась чітка асоціація: PR – інструмент політичної пропаганди. З появою на вітчизняному ринку представництв європейських корпорацій та транснаціональних фінансових гігантів правила гри у вітчизняному бізнесі стали помітно змінюватися. Разом із своєю появою великі міжнародні компанії привнесли на український ринок усвідомлення необхідності конструктивної та нерідко стратегічно-важливої роботи із громадською думкою. Це дало поштовх для самостійного розвитку ринку PR-послуг, виділення його із ринку маркетингу та реклами.

Сьогодні до PR-інстурментів все частіше звертаються представники середнього бізнесу, PR-послуги давно перестали бути абстракцією про котру ми чули лише із за кордону та бачили лише у контексті політичної пропаганди. На сьогоднішній день є уже нормою речей: будь-яка торговельна марка, що виходить на ринок, супроводжується потужною PR-кампанією, що швидко забезпечує її розголос та сприяє формуванню та усталенню її позицій на ринку.

Леся Вольська, директор РА «Пропаганда» вважає, що для того щоб називатися торговою маркою – достатньо оформити усі необхідні для її реєстрації формальності. Щодо такого поняття як «Бренд», то брендом не можна називатися – їм потрібно стати. «За роки незалежності в Україні утворилася величезна кількість національних торгових марок, але лише кілька з них можна упевнено охарактеризувати як «бренди». Збільшуючи з року в рік витрати на розвиток торгівельних марок, українські компанії часто не надають належного значення нематеріальним активам, що складають ядро «бренду» - це асоціативні характеристики марки в свідомості споживача, для створення яких необхідна професійна, комплексна і, головне, довгострокова стратегія маркетингової політики. Це не те, як Ви себе назвете, - це сторонній погляд споживача, який формується не у момент безпосереднього споживання Вашої реклами або ознайомлення із PR-матеріалом – цей процес триває протягом років.» - зазначила Леся Вольська.

Основна маса послуг PR-операторів вітчизняного ринку припадає на комерційний PR та підпорядковані йому ланки, серед котрих варто окремо виділити роботи з популяризації та усталенню бренду, побудові репутації соціально-відповідального бізнесу, антикризові PR-заходи. Варто відзначити також замовлення клієнтами усілякого різновиду тренінгів та ділових ігор з метою підвищення рівня компетенції працівників своїх компаній та покращення ефективності роботи персоналу.

Активно розвивається і така галузь як інвестиційний PR-консалтинг – зважаючи що об’єм ринку інвестицій в Україні у 2006 роки сягнув мільярда гривень та продовжує набирати темпи, ця суміжна із ним галузь PR має неабиякі перспективи.

Як зауважив Денис Бровар, президент консалтингової компанії Princeps Capital: «Сьогодні можна констатувати формування окремого напрямку PR-послуг у сфері економічних зв’язків та інвестицій, що пов’язано з поглибленням ринкових відносин, розвитком конкурентного середовища та з підвищенням культури бізнесу. Важливим постає створення такого інформаційного простору, що здатне привести клієнта до омріяного результату, досягти успіху.»

В цьому ракурсі oсобливого значення набувають розбудова внутрішньо-корпоративних та зовнішніх комунікації та лобіювання інтересів компанії замовника в органах державної влади, що разом із інвестиційним та економічним PR уособлює собою органічне поєднання відносин сучасної компанії із навколишнім середовищем.

Загалом дослідження PR-ринку видавничого дому 2Π^® показують наступні результати по зверненням до сегменту комерційного-PR:

PR – Повноцінний інструмент меркетингового просування

Говорячи про прикладні PR-технології ми можемо виділити дві основні цільові галузі – політика та бізнес. Зосередимось на тому яким чином сучасні PR-методики можуть стати у пригоді бізнесу.

По суті PR є повноцінним механізмом маркетингового просування, більше того є цілий ряд галузей бізнесу де пряма реклама не лише недоцільна, а й часом шкідлива, яскравим прикладом є юридичний бізнес – де прямі рекламні заходи давно вважаються поганим тоном, а будь які маркетингові кроки базуються на інструментах відвертого PR.

Основним об’єктом прикладання PR-механізмів безперечно є ділова репутація клієнта: сформування позитивної репутації клієнта чи його компанії у ЗМІ, формування переліку лояльних до компанії ЗМІ, проведення прес-конференцій та публікація прес-релізів, інші заходи по залученню уваги громадськості до діяльності клієнта, популяризація та укріплення бренду через створення інформаційних приводів та проведення спеціалізованих публічних заходів, корегування потоків внутрішньої та зовнішньої інформації фірми, все це та багато іншого належить до засобів PR-технологій.

Окремо варто сказати про організацію так званої івент-активності компанії: організація турів журналістів на підприємство замовника із подальшими позитивними відгуками у ЗМІ, реалізація усіляких акцій та конкурсів щодо безпосередньої діяльності компанії замовника – всі ці професійно організовані заходи завжди приносять свої позитивні результати – закономірно підіймаючи прибутки компанії замовника.

Такими є основні напрямки роботи сучасних PR-операторів, і цього переліку уже більш ніж достатньо для того щоб зробити висновок щодо доцільності спрямування коштів компанії на потреби PR.

Точки прикладання

Звертаючись до послуг PR-оператора переважно отримуємо пропозицію щодо вибору формату обслуговування: локальний PR-проект чи абонементна форма обслуговування. Зрозуміло, що компанії системно обслуговуючись у PR-агентстві провадять практику підписання договорів по абонементному обслуговуванню, як правило такий пакет містить великий перелік зобов’язань PR-підрядника, серед яких: послуги прес-служби, та дизайнерського бюро, а також нерідко весь спектр роботи рекламної та маркетингової служби. Ціна такого пакету коливається у достатньо великих межах, відповідно до об’єму робіт що їх потребує системна PR-кампания замовника – зрозуміло, що великі компанії із розвиненою комунікаційної системою потребують більшого PR-бюджету, а ніж компанії що таких комунікацій мають обмаль.

За кожним окремим клієнтом при такій формі обслуговування закріплено окремого менеджера, що контролює роботу агентства у контексті співпраці із клієнтом та виступає посередником при постановці завдань медіа-плану. Така форма обслуговування дозволяє не лише заощадити кошти, адже локальні проекти як правило відчутно дорожчі, а й дістати у розпорядження своєї фірми цілий штат висококваліфікованих співробітників: райтерів, дизайнерів, менеджерів спеціальних заходів, маркетологів та рекламних агентів.

У залученні зовнішнього PR-підрядника є також і інші переваги, наприклад можливість у стислі строки сформувати навколо компанії замовника великий ажіотаж ЗМІ, адже контактів із журналістами та редакторами ділових видань у успішно працюючого PR-агентства – більш ніж достатньо. Професійні райтери готують якісний матеріал, а контакти із редакторами дозволяють публікуватись на шпальтах і WEB-сторінках цільових для клієнта видань.

Серед окремих проектів, що можуть запропонувати PR-агентства варто виділити підготовку та проведення спеціальних заходів – прес-турів – висвітлення діяльності через екскурсії журналістів по виробничим комплексам компанії, прес-ланчів – знайомство керівництва компанії із журналістами цільових відань у невимушеній атмосфері і т.ін., а також інформаційно-резонансних конференцій, семінарів та форумів із залученням лідерів громадської думки (незалежних експертів, чиновників, представників громадських організацій), фахівців по проблемам і тематикам, що торкаються діяльності клієнта.

Локальні проекти не рідко торкаються питання проведення моніторингів ЗМІ по заявленим тематикам з подальшою аналітикою щодо тенденцій, об’єму та характеру публікацій, їх співрозмірності матеріалам конкурентів. Такі аналітичні звіти беруться відділами маркетингу за основу під час розробки та корегування стратегії та тактики розвитку на конкурентному ринку, а тому вкрай важливі для ефективного просування компанії.

Ще більш цікавою є послуга PR-аудиту для компанії замовника: за короткий проміжок часу клієнту надається звіт щодо якісного стану наявної бази ЗМІ, якості опублікованих матеріалів щодо роботі компанії, оцінці спроможності відповідати можливим PR-кризам спровокованим діями конкурентів, щодо лояльності персоналу компанії та внутрішніх інформаційних потоків, а також оцінці стану громадської думки щодо соціальної активності підприємства і т. ін.

АВТОР: Александров Павел

Хто і як формує юридичний істеблішмент в Україні?

Роздуми про сутність такого феномена як юридичний істеблішмент поступово підводять до висновку щодо актуальності даного явища для України. Що є істеблішмент в контексті юридичної практики? Чи належить той чи інший юрист до категорії істеблішменту і що це дає йому? Які завдання ставить перед юридичним істеблішментом сучасність і як його діяльність в цілому впливає на ланку професійних юристів?

Озираючись на історію юридичного консалтингу України, можна зауважити, непомітну на перший погляд, присутність такого соціального феномена як істеблішмент, кажучи простими словами - привілейованого прошарку юридичного бізнесу, що складає опору для фахівців усієї юридичної галузі. Такий факт обумовлений самою специфікою діяльності юристів. У всі часи і у всіх народів, знання закону підіймало людину над суспільством, штовхало її в обійми якісно іншої - вищої касти. Формування ж букви закону - втілювалось у вічний пам'ятник для автора. Для ілюстрації можна пригадати вавилонского царя Хамурапі, чий збір законів було в подальшому запозичена багатьма сучасниками його правління в якості основи системи судочинства у всіх стародавніх державах.

Упевнено можна заявити, що жодна сфера консалтингу в Україні: ні маркетингова, ні фінансова, не досягли такого високого рівня, на який сьогодні піднялася юриспруденція. Цим багато в чому і обумовлено формування еліти - істеблішменту.

Анатомія елітності

Досліджуючи особливості юридичного істеблішменту, приходиш до висновку, що революційні зміни в надрах такої системи явище дуже рідкісне. Забезпечується це цілим рядом об'єктивних причин. Традиційність, спадковість, вивіреність у наслідуванні юридичного досвіду, були і будуть у всі часи. Цьому процесу не стоять на заваді навіть катаклізми що поглинули політичний і державний устрій нашої країни за останні двадцять років. Саме тому, термін «якісно новий», у контексті швидкоплинності процесу появи нових фігурантів в юридичному істеблішменті носить характер сильної натуги.

Чому в юриспруденції розширення еліти на стільки неординарне явище? Що заважає новим фігурантам швидко досягти вершини, піднятися до рівня своїх іменитих колегами по фаху? Що служить цементуючим принципом заважаючи обігнати визнаних авторитетів молодим, сильним і амбітним спеціалістам?

Юрист здатен знаходити спільну мову, дивиться в суть проблеми – професійний дипломат

В першу чергу причина криється у самому понятті - юридична практика. Відомо що лише поточна практика обумовлює наявність досвіду і актуальних сьогоденню знань в тій чи іншій галузі, а значить - напряму залежить від терміну роботи. Фактично, юристів можна порівняти з лікарями, для успішної роботи яких, практичний досвід має першочергове значення. Багатьма авторитетними юристами ведеться практика своєрідної «юридичної школи», де кращим своїм учням передається спадщина у формі придбаного за роки практики досвіду. Так, на сьогоднішній день, ми маємо цілий ряд перспективних адвокатів та юристів, протеже таких авторитетів галузі як Василь Іванович Кисиль, Володимир Іванович Рижий, Владлен Гнатович Гончаренко, Сергій Юрійович Козьяков і багатох інших знаних юристів.

Все тече, все міняється

Іншим, важливим чинником формування юридично-правової еліти є той факт, що юрист не тільки носій специфічних знань, він - своєрідний «комунікатор», людина, здатна знаходити спільну мову, така що дивиться в суть проблеми - професійний дипломат. Для володіння такими якостями необхідно не лише мати у своєму розпорядженні серйозний досвід застосування тих чи інших норм закону, але і бути, якщо хочете, психологом, оратором, аналітиком людських відносин і експертом життєвих ситуацій.

Об'єднання двох чинників - досвіду роботи в сфері і комунікаційної функції юриста як наслідок - формують навколо нього певний мікросоціум, систему взаємозв'язків між судовими органами, органами юстиції і клієнтами. Такий мікросоціум регулюється особливими внутрішніми законами і здатен злагоджено функціонувати не зважаючи на зовнішні обставини. Саме цією своєрідною закритістю і обумовлено стабільний характер юридичного істеблішменту.

Юридичний істеблішмент характеризується стабільністю та закритістю від політичних та економічних впливів

І тим не менше, не можна категорично стверджувати, що внутрішній структурі юридичного істеблішменту не властиві жодні процеси розширення чи суттєвих змін, що структура абсолютно статична. Завдяки незалежним від людської волі обставинам, міняються кадри, а відповідно з плином часу, виникають нові авторитети в тої чи іншої сфери права. Отже, не дивлячись на зовнішню монолітність правової еліти - процеси оновлення всередині істеблішменту присутні. По своєму характеру такі зміни сильно пролонговані у часі, сама система реагує на вплив чинників що безпосередньо та опосередковано пов'язані із змінами в суспільстві.

Зазираючи у майбутнє

Якщо дивитися в корінь проблеми то стає очевидним - право регулює практично усі сфери життєдіяльності людини, у свою чергу - розвиток права напряму залежить від потреб громадянського суспільства, його надій і претензій на майбутнє. В даному контексті набагато цікавіше говорити про появу чогось нового на вітчизняному правовому полі, а звідти і про факти появи нової ланки правової еліти. Відчутний прогрес в розвитку ринкових відносин і доступ до європейських і світових правових баз, привів до появи нових галузей і сформував нові цілісні правові інститути: корпоративне і авторське право, медіа-право, міжнародне повітряне право, ін. Все це, сформувало підґрунтя для розвитку наукових і практичних пошуків амбітних українських юристів, дало шанс молодим професіоналам посісти своє місце в середовищі юридичного істеблішменту.

Характер еволюції в юридичному істеблішменті поєднує всередині себе широкий набір тонких рушійних механізмів. Такі механізми в різній мірі впливають на просування юриста в професійному суспільстві. ВУЗ, соціальний статус, наявність потрібних зв'язків, уміння правильно давати хабарі, врешті-решт – всі ці принципові механізми відіграють важливу роль в просуванні до вершини, але, за нашими спостереженнями, основним критерієм залишається індивідуальні якості фахівця-юриста. Крім цього, важливим для становлення в юридичній практиці залишається момент правильного вибору практичної галузевої ніші, розуміння її потенціалу і одержання від роботи не лише матеріальної, але моральної винагороди.

Трансформації в юридичному істеблішменті відбуваються в декількох основних напрямах. Перше і головне - орієнтація на світові тенденції розвитку права. Юристи активно практикуючі міжнародний обмін досвідом, такі що навчаються в західних юридичних школах, орієнтуються в правових системах інших держав, мають більше шансів і підстав посісти місце у істеблішменті, бути своїм у вузькому колі еліти. Іншим важливим чинником є уміння оперативно засвоювати, передбачати і впливати на зміни в нормативній базі країни. Уміння гнучко застосовувати ті чи інші норми вітчизняного законодавства. В цьому контексті слід зазначити, що наявність або відсутність у юриста наукового ступеня все ще залишається в переліку не важливих критеріїв. Західна ж практика формування істеблішменту в цьому випадку виявляється далеко попереду, багате фінансування і безперервні дотації держави сформували всесвітньо відомі школи права такі як Йельський, Принстонський і Гарвардський університети.

Хто за що відповідальний?

Останнім часом намітилась тенденція активно відстоювати права юридичного співтовариства об'єднуючись в неприбуткові громадські організації виступаючи як лобістський орган. Така практика давно запроваджена у розвинутих країнах, лише юрист щоденно застосовуючи букву закону у конкретних завданнях, здатен зафіксувати усі нюанси і прослідкувати потенційні наслідки дії тієї чи іншої норми закону. Безумовно, дії найактивніших членів таких груп дозволяють і їх зарахувати до істеблішменту.

Всі ці роздуми приводять до однозначного висновку: розвиток юридичного істеблішменту закономірний процес в контексті правового розвитку держави. Юридична еліта безумовно втілює у собі так би мовити «четверту гілку влади», здатна реалізовувати вплив і направляти розмаїття процесів правового розвитку держави законними, демократичними методами.

Істеблішмент, - не групка корупціонерів-олігархів з юридичною освітою

Таким чином - істеблішмент, в класичному розумінні цього слова, - не групка корупціонерів-олігархів, здатних «осаджати» ту або іншу статтю закону чи продавати норму права як заручницю тієї або іншої ситуації. Представники істеблішменту готові брати всю повноту відповідальності за розвиток українського законодавства, за формування закону як актуального віддзеркалення внутрішньо-соціальних потреб громадян і претензій держави на майбутнє. Питання тільки в тому, наскільки вони (представники юридичної еліти) уже сьогодні здатні впливати на законодавчий процес?

Не рідко вітчизняна законотворча діяльність позбавлена усілякої логічності, спираючись на нагальні потреби окремих владних кланів створюються нормативні акти що обіцяють далеко не найкращі перспективи для суспільства в цілому і юристів зокрема. Разом з тим, не хотілося б применшувати ті позитивні тенденції в законотворчості, що вже мають місце в динаміці розвитку законодавства. Можливо, надмірно оптимістично звучатиме заява відносно зростання темпів і підвищення якості законодавчого процесу – ні темпи, ні якість, сьогодні не відповідають загальносвітовим нормам права. Ясно одне: ті позитивні зсуви що маємо ми сьогодні - отримані завдяки самовідданості та небайдужості представників юридичної еліти.

АВТОР: Сергій Лихоманенко